Головна » 2011»Березень»11 » Львівська «Набла»: «До Маслякова випадкові команди не потрапляють!»
Львівська «Набла»: «До Маслякова випадкові команди не потрапляють!»
09:44
За всю історію «Клубу веселих і кмітливих» чимало українських команд досягали вершин у цій улюбленій молодіжний грі. У першому ж відродженому сезоні 1986 року абсолютними чемпіонати стали «Одеські джентельмени», а згодом до когорти найкращих справедливо належали команди з Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Львова, Запоріжжя та Кривого Рогу… Проте за останнє десятиліття у Вищій лізі успішно виступали хіба що «95 квартал», «Вінницькі перці» та збірна Дніпропетровська. Жодна ж із західноукраїнських команд взагалі вище Вищої української ліги не підіймалась. Винятком, либонь, є лише львівська «Набла», яка в сезоні-2008 відіграла дві гри в московській Прем’єр-лізі, яку веде молодший Масляков. І от нещодавно найтитулованіша команда західної України завітала до Луцька на «Кубок Любарта». Про всі тонкощі гумористичної справи ексклюзивно для СіДу розповів капітан «Набли» Тарас Стадницький.
- Тарасе, багатьох цікавить походження назви команди, адже набла має два значення: музичний староєгипетський інструмент на кшталт арфи і «диференціальний оператор» в математиці…
– Практично увесь склад команди навчався на факультеті прикладної математики і спочатку колектив засновувався для ігор в університеті. Тому, щоб виділятися на фоні інших так і назвалися. А ще мали на меті, щоб кожен хто чув назву «Набла» почав цікавитись що воно таке. Нам це вдалося. А вже коли вийшли на всеукраїнський рівень, то щось змінювати було недоцільно.
– Як «Наблі» вдалося, переклавши жарти на російську, не втратити колориту й пробитися до Прем’єр-ліги в Москву?
– Тут важко щось сказати. Ми почали писати, думати чи підійде воно під Москву. Хоча це була трохи марна трата часу, тому що живучи у Львові важко спрогнозувати, що потрібне російському глядачу. У нас же один спосіб мислення, а там кардинально інший. Ми привозили туди свій матеріал, а нам редактори казали: «Те не підходить, се не підходить, а давайте таке, таке і таке». Не ображаємося, адже вони там «варяться» й знають актуальні напрямки гумору.
– Побутує думка, що молодший Масляков ставиться до своїх команд по-батьківськи: на репетиції ходить, піклується про команди, а старший перекладає все на редакторів, а приходить лише на гру…
– Жодної різниці я не відчув. Навіть напередодні фіналу у Вищій українській лізі в Києві нас переглядав старший Масляков. Коли ж потрапили до московської Прем’єр-ліги, то на прогонку прийшли і батько, і син. Масляков, який стільки років, здоров’я та наснаги вклав у розвиток цієї гри, не може халатно ставитись до свого дітища. Він постійно стежить за якістю цього продукту й не дає планці опуститись, щоб КВН був улюбленим видовищем тривалий час. Тому до Маслякова випадкові команди не потрапляють.
– Хто вам пише тексти?
– Самі пишемо. Скажу більше – не знаю такої західноукраїнської команди, яка мала б авторів зі сторони. Наш гумор колоритний, україномовний, подекуди діалектний, і тим ми істотно відрізняємось від інших. Проте зараз в «Наблі» всі працюють і доводиться не так легко, як в студентські роки. Тоді наші репетиції тривали до шести годин в день, нині – дві годинки в тиждень. Для нас це та частинка життя, де ми відволікаємось від проблем та негараздів. Якщо довго не бачимося, нас «ламає»!
– Як би ти охарактеризував стиль «Набли»?
– Наш стиль більш класичний. То не є якийсь космогумор як у млинівської «Бомби». У нас, як правило, все базується на текстах і мініатюрах.
– Вам траплялося чути свої жарти у виконанні інших команд місцевого чи університетського рівня?
– Так, навіть цього року було таке. Якась команда студентської ліги Львова «позичила» п’ять наших жартів. Редактори їм кажуть, мовляв, це не ваш матеріал, проте конкретне авторство не назвали. На що вони спокійно відповіли: «А то нам «Набла» дала!» (Сміється. – Авт.). І сміх, і гріх. Проте, я думаю, всі з цього стартували, але хто робив висновки, то починав писати сам і розвивався, а хто ні – зникав.
Як я знаю вони грали лише одну чи дві гри у 1/8! Доречі з розповідей капітана цієї команди Марини Поплавської,вони були на той час улюбленою жіночою командою Марфіна("Дівчата Марфіна")
Так, справді забув про "Дівчат із Житомира" ( вони ж «Віртуози Житомира»,, що потім реорганізувались у команду «Джем», а вже пізніше в "Дівчат"). За темний ківін 1997 року я дійсно забув, а от про "вишку" випустив. Те, що вони бомбили Київ у ВУЛі - знаю, а от про Москву - ні.
За всю історію «Клубу веселих і кмітливих» чимало українських команд досягали вершин у цій улюбленій молодіжний грі. У першому ж відродженому сезоні 1986 року абсолютними чемпіонати стали «Одеські джентельмени», а згодом до когорти найкращих справедливо належали команди з Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Львова, Запоріжжя та Кривого Рогу… Проте за останнє десятиліття у Вищій лізі успішно виступали хіба що «95 квартал», «Вінницькі перці» та збірна Дніпропетровська. Жодна ж із західноукраїнських команд взагалі вище Вищої української ліги не підіймалась. Винятком, либонь, є лише львівська «Набла», яка в сезоні-2008 відіграла дві гри в московській Прем’єр-лізі, яку веде молодший Масляков. І от нещодавно найтитулованіша команда західної України завітала до Луцька на «Кубок Любарта». Про всі тонкощі гумористичної справи ексклюзивно для СіДу розповів капітан «Набли» Тарас Стадницький.
